Світ захоплюючих професій: Небесні ангели – стюардеси

Небесні ангели – стюардеси

Молоді, красиві, стрункі, спокійні й завжди усміхнені, схожі на небесних ангелів дівчата. Сідаючи в літак, рідко хто усвідомлює, що стюардеси не просто обслуговуючий персонал, це психологи, рятівники й медсестри, від яких залежить комфорт і безпека пасажирів.

Наталія Богаченко обрала одну з найромантичніших професій.  Працює стюардесою в одній з іноземних авіакомпаній на Близькому Сході. За 1,5 року вона облітала 30 країн світу: від найбідніших до найбагатших. Наталія охоче  поділилася досвідом з тими, кого приваблює робота в авіаіндустрії, і відповіла на питання Тетяни Ленг.

Тетяна: Чому Ви обрали саме цю професію?

Наталія: Я шукач пригод; це реалізація прагнень моєї душі. Саме у цій роботі виявляється мій потяг до мандрів, до чогось нового. З того часу як працюю в авіації, кожен політ як пригода. Це нелегка професія… Перельоти із Сингапуру в Лондон, зміна часових поясів, і ти не знаєш, де день, де ніч, а який сьогодні день тижня, краще не запитувати... Та для мене це в радість. У школі я не могла всидіти на одному місці. Робота в офісі здалася мені нудною, кожного дня я примушувала себе вставати о 6.30 ранку. Зараз у мене не регламентований графік і я літаю, романтика! Я не знаю, де, в якому місті, в якій країні опинюся завтра…, і в цьому неповторна чарівність моєї професії!

Тетяна: У Вас цікава історія сім’ї, Ваші близькі, так чи інакше, пов’язані з авіацією, розкажіть.

Наталія: Справді, мої батьки й близькі родичі, так чи інакше, були пов’язані з авіацією. Дідусь по маминій лінії по закінченні Київського інституту ЦПФ працював в авіації в м. Якутськ, Росія. Усі родичі по лінії мого батька - це дідусь, бабуся та дядько, а також і сам батько працювали в ОКБ О.К.Антонова в Києві. Їхній загальний стаж роботи на цьому підприємстві складає понад 100 років! Бабуся змолоду була єдиною дівчиною-парашутисткою в команді Харківського аероклубу, на її рахунку понад 200 стрибків. Дідусь, коли навчався в Новосибірському авіаційному технікумі, літав на планерах. Мій дядько змалку мріяв бути пілотом, та за волею долі став бортрадистом. Літав спочатку на Ан-24, потім на Ан-26, Ан-32, Ан-72, Ан-12, Ан-22 "Антей", і навіть на Ан-124 "Руслан". А тато небом особливо не марив, полюбив радіоелектроніку й тому пов’язав своє життя на початку трудової біографії з льотними випробуваннями авіаційного радіоелектронного обладнання на нових літаках сімейства Ан. Проте стюардес у нас у роду не було!

Тетяна: Як же Ви вирішили стати стюардесою?

Наталія: Друг умовив подати резюме на конкурс стюардес, але першу співбесіду я провалила. Через місяць, дві українські авіалінії запропонували роботу. Близько року я пропрацювала в одній із них, потім отримала нову пропозицію. І ось літаю досі.

Тетяна: Що саме визначило вибір Вашої професії?

Наталія: Думаю, моя цілеспрямованість. Якось репетитор з англійської мови сказала, що я не гуманітарій. Незважаючи на "діагноз" кваліфікованого викладача, вивчення мов давалося нелегко, я зрозуміла, що гуманітарій чи технар, це мій особистий вибір, це я обираю, ким стати!
Коли я закінчила школу, так склалися обставини, що для навчання на бюджеті мені довелося вступити на факультет природничих наук у Києво-Могилянську Академію.  У мене був місяць на підготовку, щоб вивчити органічну й неорганічну хімію. Я сіла за книжки й зошити, і з нуля вчила хімію. У результаті, вступила і навчалася на бюджеті. І після цього я впевнена, що немає нічого неможливого. Якщо є мета, її можна досягти, потрібно прагнути, не здаватися та йти до кінця!

Тетяна: Основна вимога до бортпровідників – це відмінне здоров’я. Як Ви намагаєтеся впоратися з навантаженнями?

Наталія: Головний мінус у роботі - фізичне й емоційне  навантаження, тому міцне здоров’я та гарна фізична форма, а також уміння швидко відновлюватися дуже важливі в моїй роботі. 
Зміна кліматичних поясів, там холодно, там жарко. Наприклад, коли в Росії зима, в Австралії літо й навпаки, у Південній Африці холод, в Італії в Римі  +40С. Зміна годинних поясів. Рейси змінюються, то денні, то нічні, і сон бортпровідника не постійний – стан стресу як на роботі, так і взагалі…. Не всі можуть це витримати. Щоб підтримувати форму, хтось займається йогою, спортом. Я якийсь час займалася єдиноборствами (тхэквондо́ й айкідо) і це допомогло тримати тонус. Зараз віддаю перевагу звичайному відпочинку, що дає позитивні емоції, спілкування з друзями. Після стресового дня можу подзвонити подрузі, щоб виговоритися.
Не всі можуть упоратися з емоційними навантаженнями. Хтось далеко від сім’ї, мало підтримки, у когось чоловік чи хлопець в іншій країні, хтось маму від раку лікує.  А є й ті, кому просто подобається літати по різних країнах. 

Примітка: перед навчанням необхідно пройти лікарсько-літну експертну комісію..

Тетяна: Стюардеси завжди виглядають дуже красиво та ефектно.

Наталія: Багато хто думає, що стюардеса - це просто красива дівчина, яка виходить у салон до пасажирів і усміхається. Насправді, кожна з нас проходить дуже серйозну підготовку, у том числі й по тому, як ми виглядаємо. Стюардеса повинна стежити за своєю зовнішністю.

Тетяна: Компетентний бортпровідник повинен мати солідний запас знань. Які професійні знання і навички набувають у процесі підготовки?

Наталія: Тривалість підготовки на курсах - два місяці, кожні півроку відбуваються тренінги, кожні три місяці необхідно складати один і той же іспит. Різноманітні навички, набуті під час підготовки, допоможуть вирішити практично будь-яку проблему, що виникають у салоні літака. Передусім, це специфічний менеджмент, де головне - інформація, усі повинні інформувати одне одного про все. Значна частина підготовки – це медична допомога. Нас навчають робити масаж серця, штучне дихання, приймати пологи. Будь-яка  проблема  пасажирів - це твоя особиста проблема, і  бортпровідник повинен уміти з нею упоратися. 
Приходячи на борт перед польотом, я готова до всього. Літак – це моя безпека і безпека пасажирів.

Тетяна: Які особистісні якості, на Вашу думку, повинні мати бортпровідниці?

Наталія: Передусім, це вміння спілкуватися. Знаходити спільну мову з усіма: з людьми будь-якої національності, будь-якого темпераменту, характеру й віку. І головне - бути уважним до пасажирів, особливо до їхнього здоров’я. Інді це рятує їм життя, а іноді всім, хто перебуває в літаку. Саме увага до особливостей, потреб, слів пасажирів може врятувати життя всім, хто знаходиться в літаку. Перед кожним рейсом я молюся, щоб усе пройшло вдало, щоб Бог дарував життя всім.
При підготовці бортпровідників обов’язково розповідають випадок про те, як важливо бути уважними: якось пасажир повідомив стюардесі, що на крилах сніг, бортпровідник не надала значення його словам, і сталося непоправне, авіакатастрофа. Пасажир побачив, що крила узялися кригою, пізніше виявилося, що він був інженером. Слава Богу, у моїй практиці не було жодної аварії. 

Примітка: для бортпровідників є важливими особистісні якості, як комунікабельність, витривалість і терплячість у спілкуванні з пасажирами.

Тетяна: Як Ви думаєте, стюардеса повинна мати лідерські якості?

Наталія: Так, при цьому вміти приховувати свої лідерські якості і в потрібний момент їх виявляти. Для професії стюардеси важлива асертивність. Коли пасажири бачать, що ти знаєш, що робиш, що ти професіонал, тоді вони біжать за тобою й виконують твої інструкції. Адже натовп небезпечний, і в екстрений момент потрібно вміти взяти ситуацію у свої руки, у потрібний момент сказати страху «ні», увімкнути розум, не панікувати, перебороти себе й чітко виконувати свої обов’язки. А у звичайний день - усміхатися, бути м’якою та ніжною.

Примітка: компетентний бортпровідник повинен мати сильний, рішучий характер. Уміння швидко приймати рішення, стримано та спокійно поводити себе в екстрених ситуаціях, сплановані дії допоможуть врятувати життя пасажирів та екіпажу.

Тетяна: Чи можна сказати, що у стюардес є певна схильність до ризику?

Наталія: Так, тому що ми ризикуємо кожного дня. У нашій роботі дуже багато стресу, кожного разу відбувається боротьба із собою, зі своїми переживаннями. Усе життя  - боротьба, і я обирала професію, де постійно відчуваєш пульс життя, і це примушує мене рухатися вперед. Хоча я зустрічала стюардес, які бояться, і не можуть побороти страх смерті.

Тетяна: Уміння працювати в команді так само важливе для Вашої професії?

Наталія: Безумовно, екіпаж на рейсі повинен працювати як єдиний механізм. Успіх польоту залежить від кожного члена екіпажу. Якщо колега припустився помилки чи не може виконати роботу у зв’язку з тією чи іншою подією (забився, щось упало на ногу й не може ходити, або в кабіні пасажир відкрив багажну полицю під час турбулентності, і сумка упала на голову і т.п.),  інші підтримують і «беруть відповідальність на себе». Навіть у стандартному польоті потрібно бути готовою замінити колег.
Кожного разу ми літаємо різними екіпажами.  Поруч працюють колеги зі ста різних країн світу: Коста-Ріки, Австралії, Угорщини, Польщі, Англії, Португалії, Сербії, Ірландії, Китаю,  Нідерландів, Індії, Філіппін, Сінгапуру, Японії, Південної Кореї, Непалу, Бутану, Мьянми, Росії, Казахстану, Узбекистану, Тунісу, Марокко, Єгипту, Німеччини, Південної Африки, Сенегалу, Кот-д’Івуа́ру, Кенії, Маврикію, Туреччини, Вірменії, Іспанії, Бразилії, Мексики, Куби, Болівії, Коломбо, Аргентини,  якщо подумати, згадаю ще з десяток країн.
У кожного свій менталітет, особливості характеру. Поняття дружби в кожного народу своє. Наприклад, колеги зі Східної Європи відкрито висловлюють свою думку, колеги із Сенегалу й Танзанії вміють себе захистити,  ніколи не дадуть себе скривдити навіть перед керівництвом. Філіппінці – у них прийнято усміхатися й скрізь говорити «так», як у японській і китайській культурі. У їхній культурі не прийнято висловлювати свою думку, і у випадку, якщо вони на тебе образилися – ніколи не підуть безпосередньо до тебе обговорювати те, що трапилося, а напишуть листа керівництву.

Тетяна: У Вашій практиці траплялися кумедні ситуації?

Наталія: Буває дуже багато смішних, веселих ситуацій і просто приємних моментів. Наприклад, китайці дуже люблять робити оригамі. Дай китайцю в руки папір, і він зробить шедевр! У мене три лебеді оригамі, подаровані пасажирами. Корейці завжди кланяються, а коли розкланюєшся з 200-ми пасажирами, потім болить спина. Кожен пасажир говорить «До побачення!» і ми повторюємо їхні знаки привітання й прощання, їм це приємно. «До побачення!» я можу сказати на 10 мовах світу.

Тетяна: Чим Ви будете займатися по завершенні кар’єри стюардеси?

Наталія: Я майже магістр психології, у вересні 2012 року захищаю диплом у МАУП. Приголомшливий досвід роботи з різними людьми дає великий світогляд.  Я відчуваю глибоко всередині величезний обсяг інформації, і коли я запитувала себе, а чим я буду займатися в подальшому житті, відповідь прийшла сама. Уміння оцінювати кожну людину за її зовнішністю, мовою тіла, розуміти представників інших країн, незнайомих культур, полишити свої стереотипи, виявляти гнучкість, уміння сприймати кожну людину такою, якою вона є – усе це я зможу застосувати в роботі психолога. 
У мене є й особисті мотиви. Після смерті колеги й близької подруги, я зрозуміла, що хочу бути корисною. Я хотіла б займатися благодійністю, адже те, що ти робиш для людей - робиш для Бога.  І це як вдячність - чути людей і відповідати на їхні потреби, отримуючи задоволення від того, що комусь допомогла.

Тетяна: Ви щасливі?

Наталія: Думаю, що так... Це неначе триматися за щось вічне…

Фото Наталії з різних країн світу:

Надішліть нам заявку на тестування і консультацію

Місто